Державний політехнічний музей

Експозиція створена за видами стрілецької зброї в історичному розвитку: гвинтівки, пістолети-кулемети, автомати, кулемети, гранатомети, особиста зброя - пістолети та спортивна зброя.

Вперше порох було використано для метання снарядів в ХІV столітті. З цього часу можна говорити про вогнепальну зброю. В перших рушницях і порох і куля вводилися через дульний отвір, запалення пороху відбувалось через отвір з іншого кінця ствола. В ХV столітті використовуються серпентини, в яких тліючий гніт, затиснутий на одному з кінців важеля, запалював порох, стрілець приводив в рух важіль. В ХІV столітті було винайдено колесцовий замок, в якому запалювання пороху відбувалося від взаємодії кременя з спеціальним колісцем, яке приводилось в рух раніше заведеною пружиною. В ХVІ столітті з Азії прийшов крем'яний ударний замок, який з невеликими удосконаленнями використовується до середини ХІХ століття Основними недоліками були низька швидкість зарядження зброї, особливо під час бою, тому певні вимірені дози пороху носили в спеціальних футлярах-берендейках. Невеликою була й дальність пострілу. Кращі якості мали нарізні рушниці, в яких куля йшла рівніше. В ХІХ столітті поширюється нарізна зброя, в якій під час пострілу куля, рухаючись по нарізам, обертається і тому отримує кращу стабільність

Війни початку ХІХ століття зробили очевидним значенням прицільної стрільби, проте було складно в одній зброї сумістити точність стрільби нарізноїї зброї та скорострільність гладкоствольної. Куля під час заряджання повинна вільно рухатись по стволу, а під час пострілу - щільно заповнювати нарізи. Пошук йшов емпіричним шляхом. Поширювались різні системи - Дальвіня з меншим діаметром камори (де містився порох), ніж каналу ствола для деформації кулі. Стиржневі системи Тувенена. З'явились саморозширюючі кулі Міньє, Нейєндорфа, Піленніса, які ззаду мали заглиблення, потрапляючи в яке гази під час пострілу розширювали кулю і вона щільно рухалась по нарізам.

Найбільш яскраво показала кращі якості нарізних систем та капсульних рушниць Кримська війна. В Росії рушниці були кремневі гладкоствольні, французські та англійські нарізні та капсульні. В капсульних на місці полиці з затравочним зарядом пороху знаходилась брандтрубка, на яку надівався капсуль з ударним складом, курок бив по капсулю і той через трубку запалював порох. Саморозширююча куля щільно йшла по нарізам оберталася і в польоті була більш стабільною, більшою була дальність пострілу. Англійські та французські рушниці в 4 рази перекривали дальність російських рушниць. Технічна відсталість російської армії стала одною з причин поразки в війні.

В той час, як в більшості країн шукали можливість перетворення дульнозарядних систем в масову зброю, в Прусіїї прийняли на озброєння казнозарядну гвинтівку Дрейзе під унітарний патрон. Куля, в денці якої розміщений капсуль, була об'єднана з порохом паперовою гільзою. Патрон з казенної частини вставлявся в патронник і закривався повздоввжньоковзаючим затвором. Ударник - дуже довгий - проколював заряд і дістався до капсуля; відбувався постріл. Довгий ударник і дав назву системі - голчата гвинтівка. Гвинтівка була надійною, легко розбиралась. Подібні системи створив француз Шаспо в 1866 році, удосконалював Х.Бердан. Ця зброя мала ряд недоліків - прорив газів в казенній частині ствола, недовговічність довгого ударника.

Вказані проблеми вирішили два нововведення, що стали результатом розвитку науки та техніки: це стволи з литої сталі та унітарний патрон з металевою гільзою. В 1828 році К.Лефоше запропонував унітарний набій з паперовою, а потім латунною гільзою; в ньому розміщувався і капсуль і бойок- шпилька, тому патрон називався "шпилечний". М.Флобер запропонував ударний склад розмістити в виступаючій закраїні гільзи. 1856 року цей набій удосконалив Берінгер - з'явились патрони кругового запалення; з часом далась взнаки слабкість вигнутої закраїни гільзи. 1866 року британський полковник Боксер запатентував патрон з складною металевого гільзою та капсулем, що виймався. Американський полковник Бердан запропонував патрон з суцільнотянутою гільзою.

З середини ХІХ століття армії Європи переходять на нарізну зброю в 1856 році в Росії прийнята "6 лінійна нарізна гвинтівка" дульнозарядна, проте вже гостро стало питання про казнозарядні системи. В 60-х роках в Європі та Росії впроводжуються голчаті системи з паперовими патронами. Тоді ж в Росії намагаються переробити гвинтівки під металеві патрони. В 1872 році в Росії закінчилось переозброєння гвинтівками Баранова та Крнка з відкидним в бік затвором. З 60-х років подібні гвинтівки поширюються в Великобританії, Росія швидко наздогнала інші країни.

Країни Європи вже переходили на металеві набої, що почали особливо поширюватись в Росії з прийняттям на озброєння гвинтівки Бердана №1 з затвором, що відкривався вперед вверх. 1880 року приймається на озброєння гвинтівка Бердана з повздовжньоковзаючим затвором. В кінці ХІХ століття різні конструктори випробовували багато способів запирання ствола та з часом до початку ХХ століття поширився найбільш зручний та надійний -повздовжньоковзаючий.

В цей час особливу роль в розвитку стрілецької зброї зіграв порох. На зміну димному приходить бездимний порох. Останній був надійнішим, безпечнішим у використанні, згорав рівніше і надавав кулі більшої енергії в 3-4 рази, ніж димний. Його використання дозволило зменшити калібр гвинтівок та покращити їх балістичні характеристики, зменшити масу зброї.

Війни кінця ХІХ століття виявили необхідність швидшого зарядження зброї. Конструктори розробляли різні пристосування для зручнішого заряджання гвинтівок, проте прийшли до магазинної гвинтівки, в якій набої рухом завтра подавались в патронник з магазина.

Магазинні гвинтівки

"В еволюції основного типу індивідуальної стрілецької зброї, в якій енергія пороху використовується лише для метання кулі, магазинні гвинтівки -вершина технічної досконалості" (А.Б.Жук). Дальність стрільби гвинтівок перевищувала можливості людського зору. Досить високою була скорострільність, інтервали між пострілами визначались в основному часом на прицілювання. Лише маса зброї була досить великою, проте тут грала роль необхідність використання гвинтівок в штиковому бою та в протидії кавалерії, тому вони мали голчаті чи ножевидні штики, зручну для штикового бою шийку приклада.

На кінець ХІХ - початок ХХ століття всі гвинтівки принципово мали схожу конструктивну схему. Основна частина - ствол з нарізним каналом, який починається ствольною коробкою з затвором в ній, магазин часто на 5 набоїв та спусковий механізм. Основні механізми - затвор, магазин, прицільні пристосування. Затвор - повздовжньоковзаючий, він досилає патрон в патронник, запирає ствол, здійснює постріл та виймання стріляної гільзи. Стрілок переводить затвор за допомогою ручки і повертає його для запирання каналу ствола - на 90% в більшості зразків. Гвинтівки мають запобіжники, що роблять неможливим випадковий постріл. Ручки в давніх зразках здебільшого прямі, зручніші вигнуті вниз - під час перезаряджання непотрібно відривати гвинтівку від плеча. Існують інші види затворів, в яких повздовжній рух перетворюється для включення та виключення запираючих пристроїв. Вінчестер 1895 року запирається поперечним клином, управління затвору - системою важелів.

Магазини є серединні, підствольні, розміщені в прикладі; в двох останніх недоліки - зарядження по одному патрону. Серединні механізми спочатку теж заряджались по одному, потім пачкою (Манліхер), яка після витрачання набоїв випадала, а також за допомогою обойми (Маузер), що вставилась в пази ствольної коробки і натисненням на верхній патрон звільнялась від них. Магазини є однорядні та дворядні (шахове розміщення).

Прицільні механізми розраховані на 2000 м і більше. Спочатку приціли були рамочні з кількома прорізями. Пізніше розповсюдилися секторні приціли, що мають одну прорізь (цілик) на всі дальності стрільби. Діоптричні приціли розміщувались ближче до ока стрілка, в них стрілок через невеликий отвір суміщав мушку з ціллю, вони ніби діафрагмують зіницю, що дозволяє краще бачити ціль, проте обмежували огляд поля бою та непридатні в сутінках. Мушки часто рухомі, часто з намушником - пізні зразки. Деякі гвинтівки з оптичними прицілами - снайперські. Ложі дерев'яні, шийки пістолетоподібні, шомполи для чищення звичайно згвинчуються з кількох частин.

В експозиції присутні гвинтівка Лебель зразка 1886/93 року (Франція), що має підствольний магазин з 8 набоїв, оригінальні прицільні пристосування. Гвинтівка Лі-Енфільд - основне озброєння англійців в І та ІІ світових війнах. Зброя має оригінальний вигляд - закритий деревом ствол, та приклади трьох розмірів, запобіжник встановлений на ствольній коробці. Гвинтівка Сербський Маузер - подібні системи виготовлялись в Німеччині, Чехословаччині, Польщі, Мексиці, Чилі, країнах Азії. Маузер - надійна зброя з серединним магазином на 5 набоїв, запобіжником на затворі, великою дальністю пострілу. Поряд гвинтівка Рос-Енфільд "зразок 14", виготовлялась в Англії для Канади та США, в себе ввібрала кращі тогочасні досягнення, створена за типом Маузера, лише запобіжник на ствольній коробці, має рамочний діоптричний приціл та боковий відкидний діоптр на великі відстані, постачалась також в Латвію. Основне озброєння вермахту - "карабін Маузер 98 курц" виготовлений на основі гвинтівки Маузера 89; прийнятий в 1935 році. Покращено спосіб наповнення магазину, при використанні набоїв затвор не закривався, що показувало необхідність зарядження зброї.

Вітчизняні гвинтівки представлені трьохлінійною гвинтівкою зразка 1891 року з голчатим штиком для рукопашного бою з прямою шийкою приклада. Вона надійна, проста в використанні, без запобіжника, з магазином на 5 набоїв. В експозиції зразок 1891/30 року. Змінені ложеві кільця, приціл не рамочний чи квадрантний, а секторний, намушник. Ранні стволи з ребристим казенником. Під час боїв в окопах виявився недолік - велика довжина. Тому в 1938 році прийнято на озброєння карабін, а в 1944 році карабін з відкидним штиком та ложею з фанери. Ця гвинтівка саме завдяки надійності, високим бойовим якостям знаходилась на озброєнні 55 років, переживши кілька модернізацій.

Самозарядні та автоматичні гвинтівки

Перспективною була ідея автоматизації роботи механізмів стрілецької зброї, здійснення якої дозволяло б збільшити вогневу потужність піхоти. Ще в 60-х роках ХІХ століття були сконструйовані автоматичні гвинтівки. Але магазинні гвинтівки повністю відповідали вимогам, які пред'являлись до стрілецької зброї. Автоматичні гвинтівки вимагали перенесення бійцем значної кількості набоїв, швидше їх витрачали.

Лише деякі зразки автоматичних гвинтівок були прийняті для озброєння деяких спеціальних частин. Прийнятні такі назви як самозарядна та автоматична гвинтівка. В цій зброї перезаряджання, викидання гільзи та подача набою в патронник, зведеня ударного механізму відбувається автоматично за допомогою певних механізмів. В автоматичній гвинтівці можливе ведення автоматичного вогню, тобто при натисненні на гачок зброя вистрелювала весь боєзапас з магазину. Вітчизняні перші зразки - це гвинтівки Рощепея, Федорова. В міжвоєнний період лише в деяких країнах відбулась зміна магазинної гвинтівки самозарядною.

Причина - низька надійність в роботі механізмів. Самозарядні гвинтівки зі стрільбою поодинокими пострілами мали більше перспектив - легші, менший запас набоїв, краща купчастість бою, надійність. В СРСР прийняті АВС-36 з газовідвідною камерою над стволом СВТ-38, СВТ-40 - одна з найпростіших надійних гвинтівок. Найчастіше використовується принцип автоматики - відведення порохових газів. Під час війни зброя удосконалювалась, в 1941 році. Німеччина ввела самозарядну гвинтівку Маузера та Вальтера. Автоматика діє за допомогою спеціального надульного пристрою який через штовхач діяв на затвор.

СКС-45 використовує так званий проміжний набій, слабший ніж гвинтівки. Автоматика - відведення газів. Знятий з озброєння з прийняттям автомата Калашникова, оскільки той успадкував основні її характеристики. Різниця - в веденні автоматичного вогню.

Пістолети-кулемети

Перша світова війна висунула ряд вимог до стрілецької зброї щодо підвищення вогневої потужності піхоти. Основним видом автоматичної зброї були станкові кулемети. З їх поширенням відпала необхідність ведення рушничного вогню на велику відстань, тому потужність пострілу гвинтівок та набоїв виявилась завеликою. Недолік гвинтівки в малій скорострільності, який особливо негативно давався взнаки при відбитті атаки. Створення автоматичних гвинтівок ніде не мало успіху з технічних причин. На перших порах нову зброю найкраще було створити на базі поширених пістолетних набоїв. Вони не могли повністю замінити гвинтівки через недостатню дальність стрільби і лише доповнювали їх, збільшували вогневу потужність піхоти на близьких відстанях. Пістолет-кулемет - це портативна автоматична зброя, яка перевищує гвинтівки лише в скорострільності. Перший зразок створив під час І Світової війни Ревелі. Він мав велику вагу (6 кг) та скорострільність 2000 пострілів на хвилину. Пістолети-кулемети розповсюдились в 30-х роках. Важливу роль зіграла їх простота, технологічність і дешевизна виробництва. 1918 року в Німеччині сконструйовано пістолет-кулемет Бергмана, конструкція якого скрізь прийнята практично без змін: ця зброя в конструкції практично не відрізняється. В наш час вони складаються з ствола довшого ніж пістолетний, коротшого ніж у гвинтівки, в ствольній коробці масивний затвор, його пружина часто в захисному кожусі. Спускові пристрої можуть мати переводчики вогню, регулятори темпу стрільби. Магазини різні (секторні, коробчаті), приціли найчастіше прості перекидні, мають дульні компенсатори чи гальма, ложі різних форм, мають плечові упори.

Робота автоматики - використання віддачі вільного затвора. Черговий патрон не в патроннику, а в магазині, ствол порожній, відкритий. Затвор по суті є і ударником, масивним який, досилає патрон, запирає ствол розбиває капсуль і екстрактує гільзу.

Пістолет-кулемет Томпсона 1921 року має високу скорострільність, набій з високою зупиняючою силою, але складний у виробництві, дорогий, тому не набув необхідного поширення. Постачався в СССР по Ленд-лізу. Поряд МР-40, німецький зразок. Особливість - ствол без кожуха, складний плечовий упор, низька скорострільність за допомогою спец. Механізму, тому не потрібен переводчик вогню.

Післявоєнні зразки - Чехословаччина "зразок 26", попередник відомого Скорпіона, та УЗІ, за характеристиками не поступається іншим; особливість - рукоятка управління вміщує магазин, складний плечовий упор теж слугує рукояткою, затвор набігає на ствол, що зменшило зброю.

Перший вітчизняний пістолет-кулемет ППД-34 не набув значного поширення через недосконалість тактики використання та складність виготовлення. Поширений зразок ППШ-41 був більш технологічним, надійнішим з запиранням затвора, легким в використанні та обслуговуванні. Поряд найкращий пістолет-кулемет ІІ світової війни ППС-43 реалізував основні вимоги під час війни: висока надійність, технологічність виготовлення не зашкоджуючи бойовим характеристикам; це надало йому величезну перевагу і звідси поширення.

Автомати (штурмові гвинтівки)

Історія довела, що патрон гвинтівки - надпотужний, стріляв на дальність до 3.5 км, мав велику віддачу, а пістолетний - заслабкий. Автоматична зброя з набоєм гвинтівки ненадійна, необхідна збільшена міцність вузлів. Новим якісним приводом була поява нового проміжного набою. Зброя, що реалізує кращі властивості гвинтівок і пістолетів-кулеметів, називається автоматом (за кордоном - штурмовою гвинтівкою). Нові набої мали достатню пробивну силу, були менші за розміром з меншою віддачею. Ця зброя замінила гвинтівки, самозарядні гвинтівки, пістолети-кулемети в військових підрозділах, що призвело до скорочення типів стрілецької зброї. Перші зразки з'явились під час ІІ світоыої війни в США та Німеччині. В останній в 1943 році прийнятий на озброєння МР-43 (МР-44) з набоєм 7.92х33 мм.

Але перший зразок було прийнято в 1913 році (автомат Федорова) під японський набій 6.5 мм. Зброя була знята з озброєння через нестандартний патрон, подібне зменшення калібру відбулось лише в 70-х роках. Успіх в розробці нової зброї приніс лише досвід в розробці пістолетів-кулеметів. В США 1954 році прийняли набій Т65 - .303 Вінчестер (7.62х51 мм) в НАТО, але це теж завеликий патрон. В СРСР це набій зразка 1943 року 7.62х39 мм. Під цей набій розробляються самозарядні гвинтівки, кулемет та автомат Калашникова, пізніше і ручні кулемети. З ІІ половини ХХ століття помітна тенденція до переходу на малий калібр - малоімпульсний набій (в СРСР це 5.45х39). Проте використання цих набоїв виявило їх малу зупиняючу дію, тому сучасна серія АК-100 - це калібр 7.62 мм.

Автомати дійшли до того ступеня розвитку, коли необхідний новий потужний якісний прорив - безгільзові набої, реактивні кулі тощо. Свідченням високого ступеня розвитку автоматів є спільність принципових схем. Розміри та маса невеликі в основному зброя має зчеплений чи напівзчеплений затвор, автоматика - відведення газів через поперечний отвір як правило над стволом, спосіб запирання різноманітний, найчастіше використовується бойова личинка що обертається. Стрільба як поодинокими пострілами, так і безперервна. Є можливість ведення вогню фіксованими чергами. В експозиції присутня перша штурмова гвинтівка, прийнята на озброєння під проміжний набій 7.92х33 - МР-44, нею озброювались війська "SS". Після війни з досвіду, здобутого при її розробці та випуску, сконструювали G3 Хеклер Кох з напіввільним затвором та оригінальним пристроєм для перезарядження. Серія АК в собі сполучає простоту та надійність, вогневу потужність АКМ, компактність АКМС на основі його було уніфіковано стрілецьку зброю. В 70-х роках перехід на малоімпульсний набій АКМ було переконструйовано АК-74 з плечовим упором трикутної форми. АК 74У - вкорочений автомат, який, зберігаючи надійність та потужність АК, за компактністю та вагою наближався до пістолетів-кулеметів. АК - найпоширеніша зброя в світі, стоїть на озброєнні в 50-х країнах, виготовляється в 30, зображення на 5 державних символах. Конструкцію АК часто повторяють: в Ізраїлі Галіл; в Китаї - "Тип-56". Особливо слід відзначити "Зразок 58 В" (Чехословаччина) зовні схожий з АК, але має інші механізми: напівзчеплений затвор та запирання не поворотом затвора, а бойовою личинкою. З метою виконання деяких тактичних задач встановлюється підствольний гранатомет ГП-25 без переобладнання зброї (як в американській М-16).

Станкові кулемети

Кулемети призначені для враження відкритих, маскованих чи закритих групових живих цілей і вогневих засобів на відстані до 1000 м, інколи - зенітних цілей. Встановлені для кращої стійкості на станки, тому й назва - станкові. Перший російський кулемет, прийнятий на озброєння в 1895 році, це трьохлінійний кулемет Максима. В 1910 році його модернізують, встановлюючи на менший станок Соколова чи Колесникова. Він широко використовувався в Першій світовій та Громадянській війнах, а також під час Другої світової війни. Кількість кулеметів на одну піхотну дивізію в країнах на початок Світової війни і в кінці:

Країна на початокв кінці 
США 181000*
Франція 20 648 
Великобританія24 400 
Німеччина 24 324 
Італія 8 275 
Росія 32 144 
Австрія 28 80 
* - з ручними кулеметами
На основі кулемета Максима розроблялись інші зразки зброї, його модернізували в 1930 та в 1941 роках. Під час війни дались взнаки недоліки цього кулемета - велика вага в 65 кг, наявність кожуха, важкість використання в наступі. Ще до війни було розроблено кулемет ДС-39, який виявився ненадійним. В 1941 році розпочато розробку нового кулемета, якого прийняли на озброєння під назвою СГ-43, компактніший, легкий, надійніший. Після війни його модернізовано в СГМ. З іноземних кулеметів представлено ZВ-53 виробництва Чехословаччини зі змінними стволами, компактний надійний, можливе ведення зенітного вогню; використовувався Німеччиною в війні.

Крупнокаліберні кулемети (калібру більше 10 мм) з'явились в 1918 році для стрільби по зенітним та легкоброньованим цілям. 1927 році видано замовлення на кулемет для стрільби по зенітним цілям, а вирішення інших завдань не на шкоду цій меті. Розрахований для боротьби з літаками, що мали висоту польоту до 1500 м. В 1930 році Дегтярьов розробив 12.7 мм кулемет, який було знято з виробництва через ненадійність та низький темп стрільби. Шпагін розробив барабанне живлення без зміни основних частин кулемета і в 1938 році зброя прийнята з станком І.М.Колесникова, що дозволяв вести зенітний вогонь. Кулемет було модернізовано в 1946 році. 1969 року колективу конструкторів Нікітіну Г.І., Волкову В.І., Соколову Ю.М. було дано завдання на розробку нового кулемета, який в 1972 році прийнято на озброєння з назвою НСВ-12.7. Кулемет легший за ДШК, виділяє менше шкідливих газів, тому встановляється на бронетехніку, має електроспуск, подача патронів повзуном. Станок Баришева-Степанова легший за станок ДШК в 6 разів, але не давав можливості вести зенітний вогонь; на ньому НСВ-12.7 має механічний спуск.

Ручні кулемети

В процесі експлуатації виявився основний недолік станкових кулеметів - велика маса і складність маневру, тому конструктори намагаючись задовольнити вимоги військових прагнули розробити кулемет з такою ж вогневою потужністю, але менший за вагою та компактніший.

Ця зброя отримала назву ручний кулемет. Призначена вона в основному для підтримки піхотинців в наступі. В експозиції один з найкращих ручних кулеметів 30-х років - ZВ 30, спочатку розроблений під стрічкове живлення, а потім магазинне.

Розробники намагались не лише зменшити розміри кулемет, а й розробити таку зброю, яка б в залежності від завдань вирішувала б їх всі. В 1934 році в Німеччині прийнятий на озброєння перший в світі єдиний кулемет, що міг використовуватись з сошок як ручний, з станка як станковий, застосовуватися для зенітної стрільби та встановлюватись на бронетехніці. Поряд кулемет Італійського виробництва "Бреда". Під час війни в СРСР використовувався один з найкращих ручних кулеметів ДП-27. З 1943 року виникла необхідність розробки кулемета під новий набій. Дегтярьов вирішив не ускладнювати систему зміни стволом, оригінально вирішено живлення кулемета стрічкою з коробчатого магазина. Під набій 7.62х54R гвинтівки в 1946 році було розроблено Ротний кулемет який ввібрав в себе основні риси ДП-27, але з набоями в стрічці.

В 1961 році на озброєння прийнято кулемет Калашнікова - єдиний кулемет, яким завершилась уніфікація зброї. Використовується як ручний та станковий. Ручний кулемет РПК-74, розроблений спочатку як під набій 7.62, потім перероблений під 5.45, має в основі конструкцію АКМ, але ствол подовжений, більш товстий, з регульованим ціликом для внесення бокових поправок під час стрільби.

Гранатомети

Для виконання деяких тактичних задач піхотинці використовують гранатомети (в 30-х роках це рушничні гранати). Гранатомет встановлювався на ствол і проводився в дію звичайним чи холостим набоєм. Пізніше розвиваються підствольні гранатомети, проте вже в 30-х роках було створено автоматичний гранатомет з власною гранатою, але військові від нього відмовились. В 70-х роках на озброєння прийнято АГС-17, який веде вогонь до 1700 м, має можливість ведення вогню по скатах висот (навісна стрільба). АГС-17 значно збільшив вогневу потужність піхоти. Для боротьби з танками використовуються ручні гранатомети РПГ з прицілом зі збільшенням 2.7. РПД-7Д відрізняється тим, що може розділятися на 2 частини, тому використовувався десантними підрозділами. Більш потужний станковий протитанковий гранатомет СПГ - 9М, проте найчастіше він використовується для боротьби з піхотою (для цього є осколочна граната ОГ-9).

Пістолети та револьвери

Є колекція особистої зброї, тобто револьвери та пістолети. 1895 року в Росії прийнято на озброєння револьвер Нагана, так званий обтюратор. В ньому під час пострілу барабан з набоєм, в якому гільза виступала за кулю, набігав на пеньок ствола; куля, виходячи з гільзи, її випрямляла і прорив газів не відбувався. Револьвер був наскільки надійним, що модернізувався незначно. В 1927 році виготовляють вкорочені Нагани, дещо менші за розміром. Цей револьвер в 80-х роках знаходився на озброєнні деяких частин та ВОХР (воєнізованої охорони).

В 1932 році в СССР прийняли на озброєння перший пістолет власної конструкції ТТ - ця армійська зброя досить потужна та надійна. Іноземні пістолети представлені Маузером ("Великий агітатор"), розробленим в 1896 році. Модель "Боло" - Більшовицький закуповувався СРСР на початку 20-х років. Типовий приклад ранніх пістолетів, в яких магазин розміщений перед спусковим гачком. Пістолет потужний, кулі на дальності в 100 метрів вкладаються в квадрат 20х25 см. Прицільна дальність - 1000 м, але реально - не більше 200 м. З приставною кобурою-прикладом використовувався як легкий карабін. Браунінг 1906 одна з кращих моделей пістолета взагалі, компактний з потужним боєм. Принцип його автоматики та запирання ствола пізніше став найбільш популярним. Пістолет Парабелум 08 - один з перших пістолетів з магазином в рукоятці. Оригінальний спосіб запирання - системою важелів (як в пістолета Борхарда), використовувався в обох світових війнах. Пістолет Кольт 45-го калібру - потужна армійська зброя, знаходилась на озброєнні армії США. В 75 році його копіювали в різних країнах, як то Іспанія ("Стар") та Польща (ВС-35). Патент на Кольт отримав Браунінг. Маузер - одна з цікавих моделей братів Маузерів, знаходився на озброєнні в Німеччині під час Першої світової війни.

В Німеччині після Першої світової війни було заборонено випускати пістолети калібру 9 мм та більше, тому вся зброя виготовляється калібру меншого. Вальтер розробив оригінальний пістолет, в 1931 році випустив його зменшений зразок для поліції - РРК; в наш час ці пістолети випускаються з невеликими змінами; крім того технічні рішення цього пістолета використовуються іншими конструкторами.

Вітчизняні пістолети: ПМ, прийнятий 1951 році на озброєння військ та міліції, - надійний пістолет, простий у використанні, та АПС - найкращий пістолет класу автоматичних пістолетів, в собі об'єднав компактність пістолета та вогневу потужність пістолета-кулемета; автоматика та магазин на 20 набоїв дозволяли вести вогонь на 200 м чергами, для чого використовується кобура-приклад; проте досить слабкий набій 9 мм ПМ. Знятий з виробництва через великі габарити та масу (хоча не важчий за Кольт).

Пістолет СМЧ: постріл з безшумних набоїв на невелику дальність, так званий "пістолет для вбивць". Сигнальні пістолети СПШ та СП-81, призначені для стрільби сигнальними ракетами; нерухомий затвор, спрощена конструкція.

Спортивна зброя

Невелика колекція спортивної зброї - мирне використання вогнепальної зброї. Відома ТОЗ-8 розробки 1932 року, ТОЗ-12 з діоптричним прицілом. ТОЗ-17 - мисливський карабін, виготовлений на основі спортивної гвинтівки. ТОЗ-61: ця рушниця здобула золоту медаль на виставці в Лейпцігу в 1971 році та БК-5 використовується для спортивної стрільби по мішені "Кабан що біжить" з оптичним прицілом. Поряд гвинтівка Зуль (НДР).

Пістолет Марголіна, прийнятий в 1948 році. З нього спортсмени встановили не один світовий рекорд, ще більше стали завдяки йому чемпіонами. Розроблений Марголіним, який в 18 років осліп (ще до того, як почав займатися конструюванням зброї).


Молодший науковий співробітник Григорій Лупаренко
Polytechnic Museum