Державний політехнічний музей


Хто ж він – Юрій Володимирович Ломоносов?

Народився в Москві 1875 року. Батьками його були дрібномаєтні дворяни, Володимир Григорович, колишній кавалерійський офіцер, який працював у Москві мировим суддею; мати Марія Федорівна, була відома тим, що заснувала у Москві публічну бібліотеку.

1887 року, продовжуючи родинну традицію, Юрій Ломоносов розпочав навчання в 1-му Московському кадетському корпусі, проте невдовзі вирішив залишити військову кар’єру та отримати вищу технічну освіту. У 1893 році він успішно склав екзамени і вступив до Петербурзького інституту шляхів сполучення. Закінчивши навчання в інституті працював на Харківському паровозобудівному заводі, потім на Харківсько-Миколаївській залізниці помічником директора депо.

У 1899 році Ю.В.Ломоносову було запропоновано місце викладача у Варшавському політехнічному інституті, де він став читати курс з теорії управління локомотивами. В цей час Міністерство шляхів сполучення затвердило Ю.В.Ломоносова на посаді інспектора Російських державних і приватних залізниць. В кінці літа 1900 року Ю.В.Ломоносов брав участь у роботі Міжнародної виставки локомотивів в Парижі.

У 1901 році на запрошення директора В.Л.Кирпичова Ю.В.Ломоносов почав читати курс парових локомотивів у Київському політехнічному інституті де одразу ж був обраний на професорську посаду, а невдовзі призначений завідувачем кафедри, наймолодшим в інституті.

На той час інфраструктура залізниць в Росії була досить розвинутою, проте робота всієї системи малорентабельною.

Працюючи ординарним професором КПІ, Ломоносов у 1902 році був призначений керівником групи із 100 студентів, яка була направлена в район Китайсько-Східної залізної дороги для вивчення шляхів її реконструкції. Маршрут включав багато міст Далекого Сходу: Іркутськ, Харбін, Порт-Артур, Владивосток, також міста Японії і Китаю.

В якості інспектора Російських залізних доріг Ю.В.Ломоносов часто виїжджав за кордон для ознайомлення з досвідом організації транспортних шляхів у інших країнах.

В листопаді 1902 року він прийняв участь у роботі Міжнародного конгресу інженерів залізничного транспорту у Відні, де детально ознайомився з досвідом роботи австрійських і угорських інженерів.

Весною 1903 року Ломоносов відвідав Італію, Швейцарію, Францію, Іспанію. Влітку того ж року він здійснив тур по залізних дорогах Східної Європи.

У квітні 1905 року Ломоносов захистив докторську дисертацію з проблем динаміки локомотивів.

Його політичні погляди визначилися під час роботи в КПІ, коли він став професійним марксистом; в 1905-1906 роках був членом Військово-технічної організації ЦК РСДРП, якою керував Л.Б.Красін.

В грудні 1907 року Ю.В.Ломоносова призначено керівником тягового відділу Катерининської, потім Ташкентської та Миколаївської залізниць.

Дослідники життєвого та творчого шляху Ломоносова відзначають, що саме в цей період діяльності він остаточно впевнився у безперспективності вдосконалення паровозів і дійшов висновку, що майбутнє за більш економічними машинами з двигунами внутрішнього згоряння замість парових машин. На той час вже був достатньо відпрацьований економічний дизельний двигун внутрішнього згоряння, створений німецьким інженером Рудольфом Дизелем в 1897 році. Цей двигун інтенсивно запроваджувався на кораблях і автомобілях, на нього і звернув увагу Ломоносов та почав інтенсивно напрацьовувати варіанти застосування його на локомотивах.

У 1909 році Ломоносов приступив до проектування тепловоза-локомотива-нафтовоза на основі дизельного двигуна з фрикційною передачею крутячого моменту (від дизельного двигуна на рушійну вісь локомотива), що забезпечувало зменшення ваги нафтовоза і його вартість.

Випробування новинки було вирішено провести на Ташкентській залізниці. Міністерство шляхів сполучення 4 липня 1914 року виділило кошти на виготовлення 2-х нафтовозів, та початок Першої світової війни завадив реалізації цих планів.

У 1911 році Ю.В.Ломоносов почав читати курс парових локомотивів у Петербурзькому інституті шляхів сполучення, одночасно обіймаючи посаду Голови директорату залізниць у Міністерстві шляхів сполучення та члена Інженерної ради цього міністерства. У ці роки він уже був визначним авторитетом паровозобудівної техніки. Його виняткові наукові і технічні здібності супроводжувалися таким же видатним адміністративним талантом.

За період наукової діяльності Ю.В.Ломоносов створив нову науку – теорію тяги тепловозів, розробив наукові засади експлуатації залізниць, які були викладені у двох книгах, виданих 1912 року: „Тягові розрахунки і додаток до них графічних методів” та „Наукові проблеми експлуатації залізничних доріг”. Разом зі своїми учнями він у 1908 році заснував науково-дослідний заклад „Контору дослідів над типами паровозів”, яка була реорганізована після Жовтневої революції в „Експериментальний інститут шляхів сполучення” , а потім в „Науково-технічний комітет” Народного комісаріату шляхів сполучення. Декілька галузевих інститутів, створених на його основі, згодом були об’єднані в один „Всесоюзний науково-дослідний інститут залізничного транспорту”.

Лютнева революція 1917 року захопила Ю.В.Ломоносова на посту члена Інженерної ради Міністерства шляхів сполучення Росії. Під час перебування в США з дипломатичною місією від імені Тимчасового уряду Росії, Ломоносов дізнається про Жовтневу революцію, що сталася в Росії. Восени 1919 року він був відізваний із Америки, яка в той час призупинила продаж паровозів для Радянської Росії, і розпочинає працювати в Технічному комітеті Наукового комісаріату шляхів сполучення.

5 листопада Декретом Ради Народних Комісарів Ю.В.Ломоносов був призначений Уповноваженим Російської місії по виконанню залізничних замовлень за кордоном. Разом із сім’єю Ломоносов виїжджає до Берліна для організації закупок німецьких та швецьких паровозів.

У цей непростий час Ломоносов не полишає інженерної і наукової діяльності. Він організував творчий колектив, який протягом 1923 – 1924 років вирішував складну інженерну задачу – створення вітчизняного тепловоза з електричною передачею тяги. Випробування створеної машини проводились на тимчасовій катковій станції в м. Елісгені (Німеччина), де будувався тепловоз. Тепловоз був високо оцінений вітчизняними та закордонними спеціалістами.

4 лютого 1925 року тепловоз під номером Юэ 001 був занесений до реєстру діючих локомотивів залізничних доріг Радянського Союзу.

У 1924 – 1925 роках Ю.В.Ломоносов жив і працював в Берліні. Він регулярно відсилав звіти про діяльність Місії та свої контакти з німецькими підприємствами.

З 1926 року відношення Москви до персони Ломоносова значно погіршилося, не дивлячись на заслуги і величезний конструкторський авторитет. Навіть близькі друзі вважали його людиною зарозумілою, з надмірними амбіціями.

Втративши надію на отримання перспективної роботи в СРСР, Ломоносов вирішує не повертатися на Батьківщину. Разом з родиною він виїжджає до Італії, а в 1927 році до Великобританії в Кембридж, де навчався його син. Там Юрій Володимирович познайомився з молодим фізиком, також росіянином, Петром Леонідовичем Капицею. Разом вони намагалися отримати патент на фрикційне зчеплення та електромеханічну автоматичну гальмівну систему тепловоза. Проте у 1932 році ця конструкція була запатентована у Радянському Союзі без згадки імені Ломоносова. Його заслуги почали замовчуватись, преса 1930-х років майоріла презирливими тирадами на адресу „зрадника”. Ім’я Ломоносова було виключено з усіх радянських „версій” історії залізниць.

Ю.В.Ломоносов продовжував працювати за кордоном над проблемами дизельної тяги. В США, куди переїхав у лютому 1929 року, він сподівався випробувати на практиці свої останні теоретичні розробки, та працевлаштуватись йому так і не вдалося. Він продовжував писати та публікувати книги, наукові статті з теорії локомотивів і механіки залізниць, але таких висот, як в Росії, не досяг.

У квітні 1930 року Ломоносов знову переїздить до Англії, сподіваючись отримати академічну підтримку з боку Кембриджа. Він стає членом Інституту інженерів механіків Британської асоціації розвитку науки, Королівського інституту міжнародних справ, що розширило його міжнародні контакти.

Після публікації в 1933 році книги „Вступ в механіку залізних доріг”, його репутація інженера значно зросла, на Британських островах його ім’я стає популярним. Проте в наступні роки Ю.В.Ломоносов отримує професійну поразку. Одним з небагатьох реалізованих його проектів була конструкція сіножатки, створена на основі деяких елементів конструкції першого дизельного локомотива.

До 1938 року Ю.В.Ломоносов залишався радянським громадянином. З початком репресій в СРСР він прийняв громадянство Велибританії.

Після закінчення Другої світової війни уряд Великобританії запропонував Ломоносову прийняти участь в експертизі проектів з націоналізації Британських залізничних компаній. Більше знання і талант Ломоносова не були затребувані.

Пішов із життя Юрій Володимирович Ломоносов на 77-му році життя, похований в Монреалі, де проживав останні свої роки.

Заслуги Ю.В.Ломоносова були відзначені багатьма нагородами як в Росії, так і за кордоном. Його архів зберігається в Університеті Лідса (Велибританія)