Sorry, English version is under development now. You can use Google Translate to translate this page
Державний політехнічний музей

What to be aware of:


What to see:




 


Лев Ізраілевич Горлицький – один із першопроходців створення нового виду зброї – самохідних артилерійських установок (САУ). Він головний конструктор САУ: СУ-122, СУ-85, СУ-100, які були прийняті на озброєння в 1942-1944 роках і зарекомендували себе як дуже ефективні бойові машини.

Надходження на озброєння установок СУ-122, СУ-85 і СУ-100 прийшлося в часі на переломний та завершальний етап Великої Вітчизняної війни. Вони здобули славу ефективної зброї в бойових діях на всіх фронтах, де застосовувалися.

Проектувалися ці установки в Конструкторському бюро, яким керував наш земляк Л.І.Горлицький. Нелегкою була дорога Лева Ізраілевича до конструкторської діяльності і створення грізної зброї.

Л.І.Горлицький народився 3 березня 1904 року в селі Степанці поблизу Канева на Черкащині в багатодітній сім’ї, в якій було шестеро дітей. Батько працював механіком на цукровому заводі, мати була домогосподаркою. З семи років Лев розпочав навчання спочатку в початковій школі, потім в Богуславській прогімназії (навчальний заклад, що відповідав чотирьом молодшим класам гімназії).

В роки революції та громадянської війни загинули батько та старший брат і в 1920 році сім’я переїжджає до Києва. Лев Горлицький починає працювати слюсарем-збиральником, одночасно навчаючись у вечірній школі. 1927 року він вступає до Київського політехнічного інституту на механічне відділення. У 1930-х роках в СРСР розпочалося інтенсивне створення оборонної промисловості, виникла необхідність підготовки відповідних кадрів. Група студентів механічного відділення КПІ, до якої увійшов і Лев Горлицький, з третього курсу була переведена на навчання до Ленінградського військово-механічного інституту. Так Лев Горлицький став ленінградцем. У 1932 році він закінчив інститут, а його дипломна робота „Модернізація гірської гармати” на міжнародних випробуваннях 1938 року була визнана найкращою за всіма показниками та отримала особисту похвалу Сталіна. А в 1939 році гірська гармата Горлицького активно використовувалась під час війни в Іспанії.

Після закінчення військово-механічного інституту Л.І.Горлицький був направлений на роботу в КБ-3 (артилерійське) на завод „Красный Путиловец” (згодом Ленінградський Кіровський завод (ЛКЗ).

З 1936 по 1939 роки він очолював артилерійське конструкторське бюро заводу №7 імені М.В.Фрунзе в Ленінграді (зараз завод „Арсенал”). Потім знову повернувся на Кіровський завод, де з початку 1940 року до жовтня 1941 року був головним конструктором з артилерійського виробництва і начальником артилерійського КБ.

У жовтні 1941 року він у складі артилерійського КБ евакуюється до Свердловська на Уралмашзавод, де був призначений заступником головного конструктора артилерійського озброєння Конструкторського бюро Героя Соціалістичної Праці Ф.Ф.Петрова.

В наступальних операціях періоду другої світової війни головну роль відігравали танкові і моторизовані з’єднання. В цей час роль протитанкової артилерії значно зросла. Німеччина розгорнула масове виробництво винищувачів танків. В жовтні 1942 року постановою Державного Комітету оборони у Радянському Союзі розпочалося створення самохідних артилерійських установок різного призначення. Невдовзі наказом наркома танкової промисловості при заводі „Уралмаш” було організоване Спеціальне конструкторське бюро (сьогодні ЦКБ „Трансмаш”), яке повинно було проектувати ці артилерійські установки.

Керівником СКБ був призначений Л.І.Горлицький. У цей період Л.І.Горлицький бере участь в організації виробництва танків Т-34 на Уралмашзаводі. Розпочалися роботи по створенню САУ на базі освоєних промисловістю середнього і легкого танків. Завдання передбачало створення САУ двох типів: броньованих САУ з 122-мм гаубицею на базі танка Т-34, призначених для підтримки і супроводження танків у військових операціях, і легкоброньованих САУ із 76-мм гарматою на базі танка Т-70, призначених для безпосередньої вогневої підтримки піхоти.

Створення САУ СУ-122 було доручено СКБ, яким керував Л.І.Горлицький. Установка СУ-122 була першою серед цілого сімейства САУ, створених на базі танка Т-34. В грудні 1942 року після успішних випробувань САУ СУ-122 була прийнята до серійного виробництва. А вже в кінці грудня 1942 року перші 25 установок були відправлені на Волховський фронт, де пройшли бойове хрещення під час прориву блокади Ленінграда. Ці бойові машини проявили універсальну здатність вирішувати широкий комплекс бойових задач і забезпечувати вогневу підтримку танкам і піхоті та заслужили високу оцінку фронтовиків.

Постановою Державного Комітету оборони від 5 травня 1943 року СКБ Уралмашзаводу було доручено створити САУ з 85-мм гарматою. Гармата Д5-85С для озброєння САУ була створена в КБ заводу №9 під керівництвом Ф.Ф.Петрова.

На початку вересня 1943 року Уралмашзавод відправив на фронт перші ешелони САУ СУ-85. Ця установка залишалася основним засобом боротьби з танками ворога і безпосередньої підтримки своїх танків до появи САУ СУ-100. Всього САУ СУ-85 за роки війни було випущено 2650 одиниць.

Поява на фронтах Великої Вітчизняної війни нових танків противника змусило підвищити вогневу міць САУ. З цією метою була створена САУ СУ-100. Ця установка зі 100-мм гарматою Д1ОС була прийнята на озброєння рішенням Державного Комітету оборони від 3 липня 1944 року, її задачами була безпосередня підтримка атакуючих танків на полі бою і боротьба з важкими танками супротивника та подавлення його протитанкових засобів.

Гармата Д10С була створена в КБ заводу №9 під керівництвом Ф.Ф.Петрова. Її балістика була такою ж, як і балістика вітчизняної морської зенітної 100-мм гармати (вага снаряда 15 кг, початкова швидкість снаряда 900 м/сек). Бронебійний снаряд гармати з відстані 1000 м пробивав броню товщиною 160 мм. Швидкострільність гармати сягала 7-и пострілів за хвилину. СУ-100 виявилася надзвичайно вдалою бойовою машиною. Тактико-технічні характеристики цієї установки були вищі ніж у нових танкових і протитанкових гармат німецько-фашистської армії.

Випуск самохідних артилерійських установок СУ-100 продовжувався до 1948 року, так як і СУ-122 і СУ-85, вони збиралися на базі танка Т-34 , були броньованими (броня 45-75 мм), маневреними, мали високу прохідність, розвивали швидкість до 55 км/год і могли вести стрільбу із закритих позицій.

Після появи ядерної зброї виникла потреба обладнати армію технікою, яка була б придатна для бойових дій в нових умовах. Ця вимога відносилася і до САУ, в тому числі протитанкових. Треба було збільшити дальність і точність стрільби, покращити маневреність на полі бою і прохідність на місцевості. У 1947 році спеціалісти Уралмашу приступили до розробки установок, які б мали більш високі показники маневреності та більший боєкомплект. Колектив СКБ, очолюваний Л.І.Горлицьким, розробив таку модель, це була САУ СУ-100 ПМ. В 1953 році її прийняли на озброєння Радянської Армії.

Колективами конструкторських бюро на Уралі та в Ленінграді під керівництвом Л.І.Горлицького було створено 23 артилерійські системи, з них 11 освоєні в серійному виробництві. Крім того під керівництвом Л.І.Горлицького розроблена та освоєна в серійному виробництві штампована башта для танка Т-34.

У повоєнні роки під його керівництвом був розроблений гусеничний бронетранспортер, який пройшов випробування і був запропонований на озброєння.

З 1954 року і до виходу на пенсію у 1976 році Лев Ізраілевич працював провідним інженером-конструктором в КБ-3 Кіровського заводу.

Видатний конструктор артилерійських систем Лев Ізраілевич Горлицький пішов із життя у віці 97 років. Одна із статей „Комсомольскої правди” назвала Л.І.Горлицького „творцем зброї Перемоги”. І це абсолютно справедливо, оскільки створена ним установка СУ-100 визнана найкращою самохідною установкою другої світової війни.